Гроші та людський капітал: інвестиції в людей як шлях до розвитку

Бідність це не лише низький дохід, а складна багаторівнева проблема, що затягує людину у «режим виживання». Постійна нестача грошей потребує багато розумових ресурсів: дослідження Принстонського університету показують, що зайнятість думок фінансовими проблемами призводить до падіння когнітивної функції, еквівалентного втраті цілої ночі сну (біля 13 балів IQ). Іншими словами, бідні люди мають менше ««мозкового простору»» для планування та навчання, тому й частіше приймають короткострокові рішення, які гальмують їхній розвиток. Хронічний стрес і постійна тривожність через брак грошей підвищують рівень кортизолу гормону стресу, що пригнічує пам’ять, увагу і саморозвиток.

OECD вказує: люди з найнижчими доходами у 3,5 рази частіше мають серйозні депресивні симптоми, ніж забезпеченіші. Таким чином нестача ресурсів не просто гальмує думку, вона спричиняє гормональні та психологічні проблеми, що підсилюють «замкнене коло» бідності.

 

 

Бідність і здоров’я: зачароване коло

Економічна нестабільність безпосередньо шкодить здоров’ю. Погане харчування, дефіцит ліків та обмежений доступ до медицини призводять до хронічних захворювань. Це знижує працездатність і дохід, що поглиблює проблему . Дослідження показують: низькі доходи статистично пов’язані з вищою захворюваністю на серцево-судинні хвороби, діабет та депресію. Так, аналіз Medicare у США виявив, що люди з найнижчим рівнем доходу й безпеки їжі мали вищий рівень інфарктів, інсультів і серцевої недостатності. Водночас в OECD наголошують: бідні люди у 3-4 рази частіше страждають на важкі депресії. У довгостроковій перспективі ці проблеми поступово скорочують тривалість життя. Наприклад, у сільській Україні чоловіки живуть на 8-10 років менше за городян. Отже, бідність породжує хронічний стрес і хвороби, що ще більше звужують можливості людини і роду.

 

Діти бідних сімей - обмежений старт

Початки «замкненого кола» закладаються ще в дитинстві. Діти з малозабезпечених родин нерідко стикаються з хронічним недоїданням і поганим здоров’ям, що безпосередньо погіршує їхню успішність у школі. Наука підтверджує: нестача харчування у ранньому віці призводить до суттєвих когнітивних відставань (середня різниця IQ понад 15 пунктів у дев’ятирічному віці у найобмеженіших у харчуванні дітей. На додачу, бідність часто породжує нестабільне родинне середовище і низьку самооцінку у дітей. Наприклад, дослідження у Японії виявило, що діти з бідних сімей мають значно нижчу самооцінку та гірші шкільні результати. В Україні це доповнюється нерівним доступом до освіти: за оцінками ООН, діти із сільської місцевості отримують освіту, еквівалентну затримці у 2-3 роки порівняно з міськими однолітками.

Коли відсутні гроші та підтримка, молодь рідше може відвідувати додаткові курси або закордонні стажування. Таким чином «відсутні» діти втрачають шанси сформувати навички та впевненість, необхідні для виходу з бідності у дорослому житті.

 

Інвестиції в себе - вихід із бідності

Гроші як засіб, створюють простір для інвестицій у людський капітал. Фінансова стабільність дає змогу вкладати у власне навчання і здоров’я: оплату курсів підвищення кваліфікації, мовних шкіл, психологічну підтримку чи коучинг.

Наприклад, доступ до якісного навчання прямо пов’язаний з нижчою ймовірністю бідності: у Естонії після економічних реформ соціальні інвестиції (безплатна медицина, перекваліфікаційні програми) допомогли зменшити рівень бідності до одного з найнижчих у Європі. У фінансовому плані гроші дозволяють диверсифікувати доходи – інвестувати в бізнес, фондові ринки чи нові проєкти. Затримка підвищення навичок через інфляцію чи застарілість умінь різко зменшує конкурентоспроможність працівника. Якщо ж є стабільний дохід і соціальні гарантії (як у Фінляндії), люди можуть ризикувати, змінювати професію і отримувати додаткові знання без страху опинитися без даху над головою. Органи влади розвинених країн вкладають у «людський капітал»: від безкоштовної освіти до підтримки малозабезпечених. Так, фіни вже сім років утримують перше місце у Всесвітньому індексі щастя завдяки роботі медичної системи, соціальних виплат і безоплатної освіти . Аналогічно у Словенії, котра посідає 13-те місце у світі за «індексом людського капіталу» (з урахуванням показників здоров’я і освіти) держпідтримка людей сприяє високій продуктивності праці та соціальному добробуту.

 

Приклади успіху: як країни «вириваються вперед»

Естонія: після здобуття незалежності, Естонія провела ринкові реформи (власна валюта, приватизація, спрощене оподаткування) і кардинально модернізувала державне управління (електронний уряд, онлайн-послуги). Це зменшило корупцію та стимулювало бізнес. При цьому влада розвивала систему соціального захисту: підтримку сімей з дітьми, безоплатне лікування та професійне перенавчання. Як наслідок, значна частина населення змогла інвестувати у свою освіту та здоров’я і Естонія знизила рівень бідності до близько 20% (вчорашній показник «кожен п’ятий естонець живе за межею бідності».

Латвія: попри кризу 2008–2010 років і жорстку бюджетну економію, країні вдалося відновитися завдяки допомозі ЄС та орієнтації на інвестування в людський капітал. Європейські фонди були спрямовані на модернізацію освітньої і транспортної інфраструктури, а також на підтримку місцевого бізнесу. Водночас влада збільшила адресність соціальних виплат найвразливішим верствам. За даними за 2023 рік, лише 21,6% латвійців опинилися «на межі бідності» показник, що знизився порівняно з попереднім роком.

Фінляндія: ця країна стабільно посідає перше місце у світових рейтингах щастя.

Ключове - її система підтримки людей. Фіни отримують гідні допомоги з безробіття, що покривають базові витрати; у країні впроваджено практику психологічної підтримки та розвитку кар’єри. Освіта в Фінляндії безкоштовна на всіх рівнях, а медична система загальнодоступна. Завдяки такому «соціальному щиту» громадяни менше бояться ризикувати (наприклад, заснувати власну справу або змінити професію), адже у разі невдачі держава підстрахує базовими виплатами. Як наслідок, фінські люди вкладають в себе у здоров’я та вміння без паралізувального страху голоду чи бездомності.

 

Що потрібно Україні

З набуттям досвіду та виходом за пострадянський контекст, Україні слід сфокусуватися на інвестиціях у людей. 

Це означає:

Освітні програми для всіх вікових груп: фінансова грамотність, курси перекваліфікації та тренінги з підприємництва допоможуть громадянам краще керувати ресурсами і сміливіше будувати майбутнє.

Психологічна та соціальна підтримка: сервіси кризового консультування, мотиваційні програми і групи взаємодопомоги знижують стрес і розвивають стійкість. Це дає змогу людям із меншим «емоційним боргом» займатися саморозвитком і активніше працювати над собою.

Доступ до інструментів самоінвестицій: розвиток мікрофінансування, платформ для гіг-праці та кредитів на освіту збільшує можливості громадян інвестувати в навички (кодування, цифровий маркетинг, ремісничі професії тощо).

Інфраструктура для навчання та перекваліфікації: за прикладом Європи варто розвивати мережу професійних ліцеїв і центрів зайнятості за підтримки міжнародних організацій (USAID, UNDP тощо).

Це дозволить швидко перенавчити постраждалих від кризи (особливо з регіонів) на актуальні професії.

Таким чином, постійні інвестиції у людей, а не разові доплати стануть ключем до прориву з бідності. Фахівці сходяться на думці, що без довгострокової стратегії розвитку людського капіталу, навіть дуже розумні люди не розкриють свій потенціал.

Гроші в цьому сенсі не самоціль, а інструмент: вони дають шанс здобути знання, відновити здоров’я, сформувати впевненість.

Авторка - Олександра Ільченко

Співаторка - Вікторія Мастофвнова