15 липня - День українських миротворців

 Нині, 15-го липня ми відзначаємо День миротворців. Та прикро, але практика показує, що мало хто знає, хто це такі і що вони є в Україні. Усі ми знаємо про ГУР, ЗСУ, ССО, та хто ж такі українські миротворці, нащо вони?

Почнімо з того, про що люди думають, почувши слово «миротворець». Кумедно, але багато хто повʼязує це слово із негативним образом із фільму «Голодні ігри». Та й загалом, багато де в художньому мистецтві миротворці вірогідніше повʼязуються авторами із служителями режиму, у якому кореню «мир» точно нема місця. Миротворець - той, хто розганяє мітинг, хто вбиває і нищить вільних ідейних людей, бо ті похитнули бачення миру того, хто при владі.

Набагато ближчий до нас «миротворець» наразі паплюжить східні терени нашої держави, «захищаючи російськомовне населення», попередньо непогано набивши руку на Молдові та Сакартвело (прим. раніше «Грузія»). Цікаво, що велика кількість зумерів (діти покоління Зет, що народилися з 1995-го по 2010-ий роки) повʼязує це слово саме з негативною асоціацією, тим самим гублячи значення цього слова і місії, заради якої миротворців і почали виокремлювати як особливий стан. То хто ж вони, миротворці? Захисники, чи вбивці?

Українські миротворці

Всі ми знаємо, що Україна вже давно виконує функцію заборола між цивілізованим світом

та нищителями, та не так багато відомо про те, як наші люди захищали безпеку інших народів у часи навали. На жаль, мало в кого складаються хороші стосунки з сусідами. Рано чи пізно хтось настільки відгодовує свої амбіції, що вони вже смакують ліпше за мораль чи життя людей, а в протистоянні амбіцій і можливостей Одного завжди потерпає Людина. Саме в таких випадках знаходять собі місце миротворчі місії, котрі не лише покликані захищати людей, але може дати країні досвід ведення боротьби. І звʼязки.

Із настанням незалежности грохи світла на світовій арені впало й на Україну. Нова молода

держава, що щойно вилізла з лап імперії, на яку досі дивляться більше як на колонію, що потуратиме волі Росії за потреби. Сумнівний союзник, щось нове на мапі, що складно передбачити і на що точно не можна покластися. Без союзників такому географічному новоутворенню дуже важко, та що єднає людей краще, ніж спільна праця? Тож у цій статті ми розглянемо найгучніші місії, у яких брала участь Україна та подвиги, що були здійснені нашими миротворцями на чужині.

Дебют у 1992. Боснія і Герцоговина

Квітень, Сараєво - столиця Боснії. Колишня Югославія, що колись включала в себе Сербію,

Чорногорію, Хорватію, Словенію, Косово та Боснію, кришилася, як сухий хліб. Ні вам молока з маслом, тільки жорсткі уламки, що падали прямо на голови країн, яким дісталося менше. І тому саме тоді Сербія вирішила кувати, доки гаряче і не важливо, хто потрапить на ковадло. Боснія була близько і була слабкою. Якоїсь миті були помічені просербські рухи в країні, подібні котрим ми могли спостерігати в 2014-му році в Донецьку та Луганську. Слід також зазначити, що більша частина населення Боснії є мусульманами сунітами і в звʼязку зі стосунками між ними і сербами, ласкавої долі в окупації їм чекати було не варто.

Саме тоді 44 000 українських миротворців уперше взяли участь у операції за захистом

населення. Усе це, звісно ж, відбувалося під егідою ООН та НАТО, а українці відповідали за комунікації та гуманітарну допомогу в гарячих точках. Легко було передбачити жорстокість і депортації, та важко було уявити етнічні чистки в березні 1995-го в Сребрениці. Жінкам та дітям дозволили вийти з міста. Чоловіків вивезли в ліс і розстріляли. Така ж доля, на немилість президента Сербії Радована Караджича, чекала із на місто Жепу. Його мешканці ж, побачивши

Heading 1

приклад Сребрениці, яку нідерландські миротворці залишили, щойно стало гаряче, благали українських миротворців лишитися. І вони лишилися. Їх було всього 79 проти двох тисяч сербів, що вже були готові рушати до них. Ультиматум був той самий, що із Сребреницею - евакуація для жінок та дітей, чи ж смерть для всіх, та жителі Жепи таку пропозицію відхилили. У липні серби вже пішли в атаку.

Тим часом українці влаштували штаб у місцевій школі. Важливо також відзначити двох чи не найважливіших людей для цієї операції - Анатолія Лопату та полковника Миколу Верхогляда.

Праворуч - Микола Верхогляд

Генерал-лейтенант Анатолій Лопата. Один з будівничих ЗС України

І доки Лопата контролював застосування зброї, Верхогляд уже взявся за сербського генерала

Младича, аби нагадати про честь офіцера, зберігши тим самим життя тисяч людей, яких потім вивезли з Жепи. Сам Верхогляд щодо ситуації потім висловився в інтервʼю з Історичною Правдою, з яким ви можете повністю ознайомитися, клікнувши сюди. Він уважно спостерігав не тільки за регіоном, але й що діялося навколо: «Не виключаю, що і велика політика втрутилась. Лише згадайте, російське телебачення тоді закликало підтримувати сербських братів - словʼян, а Укрбат в цей час рятував мусульман». У самій Україні операції не надавали розголосу, аби не турбувати суспільство небезпекою, на яку наражаються українські бійці.

У грудні 1995-го ООН передали свої повноваження НАТО, та для України остаточно

ця місія завершилась у лютому 1996-му року. Хай це і було спричинене невизначеною позицією нашої влади, сам Лопата відзначає ці короткі два місяці, як історично важливу подію, адже вперше підрозділ української армії увійшов до структури сил НАТО. Однак, операція завершилась успішно не для всіх. У цій місії Україна втратила 55 своїх бійців.

То хто ж такі миротворці?

Миротворці - це збережені життя, дипломатія, вміння вчасно застосувати силу, бити на сполох і памʼять про те, що люди - це не цифри на мапі, а живі істоти, що такі ж важливі, як і всі ми. Миротворці - це звʼязкові елементи, що єднають нас зі світом і показують, що ми не збираємося бути осторонь. Крім описаної вище місії ще двадцять пʼять разів Україна показувала свою небайдужість: під обстрілами наші бійці рятували картелів у гелікоптерах, постачали зброю

Північній Македонії, відзначилися в країнах Африки, отримали безмежну вдячність від афганців, котрі назвали їх янголами за порятунок. Усі ці події рятували людей на чужині і не варто забувати, що ми теж не залишилися без втрат. Багато хто віддав життя задля успіху операції і ми мусимо памʼятати людей, що показували, що світу не начхати на страждання інших, що є хтось, хто може заступитися і стати щитом.

Та для багатьох може бути незрозуміло, чому ми маємо ставати на захист чужих нам людей. Та не забуваймо про те, який досвід наші збройні сили отримали в процесі. Це практика ведення бою і захисту в тому числі з членами північно-атлантичного союзу. Це досвід, котрий наші миротворці вже в складі ЗСУ використовують на фронті з початку повномасштабного вторгнення. Це підтримка та допомога вдячних народів, що памʼятають про подвиги наших бійців

— янголів-охоронців, які не лишили їх напризволяще, коли відвернулися інші. Це інтернаціональний легіон, що боронить і кропить своєю кровʼю нашу землю, аби вона лишалася такою ж заквітчаною в усій своїй красі і славі, заслуженій поколіннями героїв.

Авторка - Ільченко Олександра