День Конституції — це не просто дата

Місто Бендери, 5 квітня 1710 року. Саме тоді була написана всім відома та майже ніким не визнана Конституція Пилипа Орлика – перша конституція України. 

Цей документ, укладений в умовах вигнання після поразки у Великій Північній війні, став не лише символом боротьби за автономію та права українського народу, а й унікальним зразком політичної думки свого часу. У ньому закладено ідеї розподілу влади, підзвітності уряду та права громадян — речі, які й досі залишаються фундаментальними для будь-якої демократичної держави.

Втім, хтось і сьогодні вказує на ще глибші джерела українського правового мислення — Ярославову Руську правду. Цей кодекс законів, що з’явився ще у XI столітті, був визнаним і дієвим у середньовічній Київській Русі. Він свідчить про давнє прагнення українців до впорядкованого життя, справедливості та миру.

Сьогодні ж, 28 червня, ми відзначаємо сучасний День Конституції України — ухваленої в 1996 році. 

Цей день став офіційним символом державності та суверенітету. Конституція, прийнята у складні післяперебудовчі часи, закріпила незалежність, територіальну цілісність та європейський вектор розвитку країни.

Конституція не лише регулює механізми функціонування держави. Саме конституція задає головний напрям розвитку держави, її цінності, суверенітет а також гарантує права та свободи громадянів. Конституція визначає найвищою цінністю життя, честь і гідність людини, її недоторканність і безпеку, ставлячи усіх громадян рівнимиперед законом, свободу слова, віросповідання, мирних зібрань тощо.

Хай би декого з нас останні слова змусили гірко посміхнутися, та конституція це не лише її текст, а й потенціал бути орієнтиром, до якого суспільство прагне. Так, реальність іноді боляче контрастує з ідеалами. Так, права, які гарантовані на папері, не завжди захищені на ділі. Але наявність Основного Закону — це точка відліку, з якої починається кожна реформа, кожен судовий позов, кожен громадянський протест за справедливість.

Та як з’явилася сучасна українська конституція? Вже точно не легко й швидко. Більше того, конституція України стала останньою в Європі, ухваленою після розпаду СРСР.Чому? Бо депутати мали різні погляди — від націонал-демократів до лівих і пострадянських консерваторів.Точилися суперечки щодо таких речей, як повноваження президента, на посиленні яких наполягав Кучма, форма власності і, як не дивно, статус Криму та української мови в Україні. Доки одні трималися за стару радянську конституцію, котрий ще роки після незалежностифункціонував, як і раніше, як за святий Ґрааль, інші наполягали на адаптації європейських правових норм до наших реалій.  

Важко досягти результатів так швидко, та конституція могла забезпечити посилення і забезпечення сильного фундаменту молодої держави,  тож усім таборам довелося наступати собі на горлянки і йти на компроміс. У ніч з 27 на 28 червня Україна стала цілісною державою не на словах, а вже на папері. Українська мова затверджена як державна, та ліві депутати все ж домоглися закону про національні меншини. Такий от вийшов компроміс.

Та слід пам’ятати, що конституція — це не лише про закони, це про довіру. Вона — незмінний договір між народом і владою, між минулим і майбутнім. І саме тому День Конституції — це не просто дата. Це нагадування, що гідність, свобода і законність — не дарунок, а право, виборене поколіннями, і за яке доведеться стояти кожному громадянинові. Це не лише права, але й обов’язок ці права захищати, пам’ятати про Відповідальність, що ми несемо просто існуючи. Відповідальність, що лягла на наші плечі із отриманням суверенітету та незалежности, Відповідальність за власний вибір, за минуле та за майбутнє, що ми його будуємо та захищаємо просто зараз. 

Сьогодні конституція – опора, що не тільки тримає порядок, але й дає нам міцний ґрунт на міжнародній арені, стоїть стрижнем, що нагадує, що за всіма домовленостями стоїть суворий наглядач, що все пам’ятає і не дозволяє ні ворогам, ні друзям впроваджувати свої правила там, де головним суддею є і залишатиметься народ України.

Авторка – Ільченко Олександра